06 грудня 2014
Роботу голови Чернігівської районної ради Анатолія Дуденка напередодні свята народовладдя було оцінено належним чином на рівні області – Почесною грамотою обласної ради з урученням нагрудного знака. Якими він бачить сьогодення й перспективи місцевого самоврядування, розповів «Нашому краю».
– Анатоліє Миколайовичу, оцінюючи роботу депутатського корпусу Чернігівської районної ради спочатку з позиції підприємця й мецената, потім – як народного обранця, й нарешті, як голови районної ради, як гадаєте, в чому полягає сьогодні основна роль ваших колег?
– Будучи опозиційним депутатом, та ще й головою партійного осередку, значимості депутата як суб’єкта я не бачив. У чому основні мінуси? Коли йшли на вибори, обіцяли людям у чомусь допомагати. Але не маючи спецфонду чи певних важелів, це важко робити. Одна справа, коли депутат підприємець, а коли пенсіонер? Допомогти нічим. У обласних структурах і можливості більші, й кошти. А обранцям на рівні району вельми важко працювати. Гадаю, тут потрібна політична воля Президента України, Прем’єр-міністра, котрі розпочнуть процес реформування місцевого самоврядування й громади отримають право самостійно розпоряджатися коштами.
З іншого боку, не таємниця: трапляється й так, що на депутатство просто «запрошують», бо ж чи багато можна зробити у малому селі? Але й ефективність роботи народного обранця залежить насамперед від його відповідальності, свідомості й бажання. Багатьом депутатам райради нинішнього скликання вдається успішно це робити. А є такі, що просто відбувають цей час, навіть сесійні засідання не відвідують. А єдиний вплив на таких – відкликати. Себто, ініціатива громади.
– На жаль, при хронічному недофінансуванні усіх сфер життя більшість людей вважають, що роль депутата полягає виключно в матеріальній допомозі…
– Саме так, забуваючи про те, що народний обранець насамперед – законотворець, коли йдеться про Верховну Раду, районні депутати мають прописувати рішення, за якими житиме район. Але ініціатива має йти від громади. Тобто, коли забажають щось зробити, звертаються до райради, щоб унормувати ці дії, узгодити питання фінансування та виконати їх у правовому полі.
– Кого з депутатів райради можете відзначити в цьому?
– Мене завжди приваблювали непересічні особистості, такі як Михайло Артюх із Іванівки. Може, хтось зі мною й не погодиться, але мені імпонує його неспокій. Хочу назвати й Юрія Мушкетика (обраний також від Іванівської громади) – вічного опозиціонера, а також очільника самооборони з Андріївки Володимира Федорка. По різному оцінюються депутатами радикальні виступи Олександра Мисюри (Олишівська громада), але я вбачаю в них особливий підтекст. До речі, таким не потрібне зайве запрошення приїхати на засідання постійної комісії чи сесії. Вони цим живуть. А те, як працюють у громадах, мають сказати їхні жителі...
– …Або сільські чи селищні голови. Вони сьогодні також «на передовій» самоврядування.
– Сьогодення для всіх сьогодні важке й трохи нелогічне. Надто для керівників територіальних громад, кожен із яких – особистість із власним стилем життя. Але успішніший той, хто навчився маневрувати, не боїться приймати нестандартні рішення, інколи йти по лезу бритви. Інакше в наш час не побудуєш ані дитсадка, ані іншого для громади.
– Бракує коштів?
– Я б сказав, що кошти в декого лежать під ногами. Через неузгодженість земельних питань сільські й селищні ради щороку втрачають сотні тисяч гривень. Хвацькі ділки користуються землею, не сплачуючи жодної копійки орендної плати. Серйозно постало питання щодо цього в Дніпровському, є питання по Красному, Петрушину, М.-Коцюбинському. Статус сільського чи селищного голови немалий, але вплинути на те, щоб людську землю не розтягували, вони не можуть.
– Як гадаєте, після місцевих виборів сильно зміниться склад керівників громад?
– Десь на половину, не менше. На це вплинуть різні фактори й, зокрема, реформа місцевого самоврядування, якщо така відбудеться. Хоча тут є чимало ризиків. Не можна віддавати усю повноту влади на місця, адже щоб керувати фактично державою на місцях, має бути державницьке мислення. Інакше усе це призведе до хаосу. Наприклад, питання оформлення спадщини. Віднедавна право його оформлення знову повернули сільським і селищним радам. Це обійдеться у чималу копійку, адже потрібно навчити спеціалістів, виділити окреме приміщення для зберігання бланків суворої звітності, налагодити безперебійний електронний документообіг і таке інше. А головне – чи є гарантія, що уникнемо плутанини й помилок, а один об’єкт буде передано кільком різним власникам? Інше питання – укрупнення сільрад. Скажіть, чи ж зручно буде жителю того ж Підгірного добиратися в Іванівку, щоб вирішити певні питання? Однозначно, ні! Поспіх і необдуманість можуть призвести до таких наслідків, як після горбачовського «сухого закону», коли вирубувалися тисячі гектарів виноградників цінних сортів.
– Анатоліє Миколайовичу, ви неодноразово активно підтримували військовослужбовців, особливо тих, хто перебуває в зоні антитерористичної операції. З усього видно, це важливо для вас?
–Важко зрозуміти, через що вони пройшли. Поки людина, як то кажуть, не з’їсть пуд солі з ними, не зіткнеться з їхніми проблемами, їх не зрозуміє. Мене вельми бентежить заполітизоване питання щодо виділення земельних ділянок для учасників АТО. Я пишаюся Анисівською сільською радою, своїми земляками, котрі виділили 30 гектарів землі для наших захисників. Вважаю, що так і має бути. А якщо говорити загалом, то кожен має займатися своєю роботою: політики – політикою, медики – лікувати, вчителі – навчати, а місцеве самоврядування – займатися державотворенням. Це найголовніше сьогодні. Адже з часом кожен із нас стає «попередником», відповідатиме за свої вчинки.
Розмовляла Наталка СОЛОДАШКО
Фотоматеріали редакції КП "Наш край"
Людям із порушенням зору
